Київ. Січень. Вечір неділі. Я біжу обледенілим і напівтемним Хрещатиком, слухаю гуркіт генераторів. Я вибралася на вулицю тільки заради того, аби випити кави в «Сенсі». Бариста Настя вправно готує капуоранж для мене та капучино для Дзвінки, фотографки. Якби я не читала анонсів, то й не помітила б одразу, що Настя — незряча. А в цей вечір відбувалося вже друге її стажування в кав’ярні з великим потоком гостей.
Це стажування — частина проєкту від «Фундації 03:00» у партнерстві з Custom Coffee School. Після навчання шість незрячих барист варили каву в різних кав’ярнях міста. Колеги Насті працювали в NUANCE, Alpaca, Campus Coffee, «Дружбі» та «Щиро».
«Найцікавіші проєкти — ті, які ніхто до нас не робив»: як виникла ідея Інтенсиву незрячих барист
Музей у темряві «Третя після опівночі» дозволяє гостям зануритися в досвід незрячих людей: там працюють незрячі гіди, а кожна з його локацій відтворює певний простір нашого повсякдення. На одній з локацій музею є кавовий автомат. У якийсь момент команда подумала, що було б добре замість апарата поставити кавомашину й готувати для гостей якісну каву.
Як незрячі гіди будуть готувати гостям каву? Чи це безпечно? Чи взагалі можливо? У нас була купа питань і жодних відповідей, бо до нас ніхто нічого подібного не робив. Тож ми поставилися до цього як до виклику, і саме це стало нашою відправною точкою.
розповідаєПавло Сусляков, креативний директор «Фундації 03:00».
Команда звернулася із запитом до знайомих кав’ярень — і їхня ідея несподівано отримала багато теплих відгуків.
Павло згадує, що знаковим для проєкту став відгук, яким поділився Остап Сокіл, бариста зі «Світу кави»:
Може бути, що найкрутіші баристи — це саме незрячі люди. Зазвичай, коли людина вчиться робити каву, вона занадто покладається на зір. А температуру молока потрібно відчувати на дотик, оцінювати аерацію молока — на звук. Зламати цю звичку — стежити за приготуванням кави лише зором — найскладніше. А у незрячих барист цього бар’єра немає.
100 чашок кави
За допомогою з навчанням незрячих «Фундації 03:00» звернулася до школи барист Custom Coffee School, а для закупівлі кавового обладнання для музею залучили грантові кошти. І ще на самому старті проєкту, у вересні 2025 року, домовилися, що всі учасники після навчання пройдуть стажування в різних кав’ярнях.
Настя, гідеса музею та учасниця проєкту, розповідає:
Щоб навчитися, треба приготувати щонайменше 100 чашок кави. І ми готували під наглядом досвідчених барист. На “рідному” обладнанні це було не так складно. А от перевірити свої навички на чужому обладнанні — це був виклик.
Настя говорить, що саме капуоранж — каву з апельсиновим соком — вона готувала вперше якраз під час стажування. Але не розгубилася: бариста «Сенсу» допоміг із рецептом. Більшість гостей замовляють капучино або лате, а приготування цих напоїв вона відточила до автоматизму.
Павло зізнається, що перед початком стажувань хвилювався. Попри серйозне ставлення всіх учасників до навчання, до останнього не було зрозуміло, як усе працюватиме в реальних умовах.
Уявляв собі, як молоко з кавою ллється по столу, в черзі — незадоволені гості, а бариста кав’ярень взагалі не розуміють, що відбувається. Але нічого з цього не сталося.
Все відбулося краще, ніж можна було собі уявити. І хоча для будь-якої людини стажування на новому обладнанні, коли паралельно ще треба вчити нові рецепти, — річ стресова, учасники проєкту швидко адаптувалися і так упевнено готували напої, що гості, здається, взагалі нічого не помічали — просто насолоджувалися смачною кавою.
Той факт, що цей проєкт дав можливість побачити незрячу людину за барною стійкою, вже багато важить.
Я розпитую Настю про її враження від навчання та стажування і захоплююся її енергією: вона навчається в інституті на психологиню, працює гідесою в музеї «Третя після опівночі», захоплюється хендмейдом і абсолютно відкрита до нового досвіду.
Мені не дуже подобається, що після школи ти одразу маєш обрати університет, а потім 40 років працювати на одній роботі. Набагато цікавіше пробувати різні речі, аби зрозуміти, що по-справжньому твоє. І цей інтенсив якраз дав цю можливість здобути нові навички та досвід.
Павло говорить, що загалом ідея — працевлаштовувати в кав’ярнях незрячих барист — є цілком реальною. Але це довгий процес, і такий інтенсив — перший важливий крок.
Зазвичай ми просто не бачимо незрячих людей у публічному просторі. Місто не є доступним, вулиці не є доступними, сервіси не є доступними. І лише частина проактивних незрячих людей — такі, як гіди музею, — долають усі перешкоди і стають видимими. І той факт, що цей проєкт дав можливість побачити незрячу людину за барною стійкою, вже багато важить:
Цей проєкт не просто показує незрячу людину в публічному просторі, він показує незрячу людину, яка надає професійні послуги.
І це новий рівень. Він дає і бізнесам, і відвідувачам розуміння, що незряча людина може якісно працювати. Так руйнуються стереотипи.
Павло наголошує, що це був важливий досвід не лише для гідів музею, а й для бариста, які були менторами. Для них організували екскурсію в музей у темряві, і участь в проєкті для багатьох стала першим досвідом спілкування з незрячою людиною. Таких «перетинів» має ставати тільки більше.
На сторінку Фундації вже писали інші незрячі люди, які хотіли б пройти подібне стажування. Паралельно власники інших кав’ярень заявляли про бажання взяти участь у проєкті. Тож наступним кроком може стати масштабування навчальних програм із залученням більшої кількості стажерів та закладів.
Ми говоримо про те, що у світі працюють незрячі баристи, але це поодинокі випадки. Тож команда фактично створює абсолютно новий рух з нуля.
Зміни потребують сміливості. Гідам потрібно було наважитися на експеримент. Школі — взяти відповідальність за організацію навчання, бо їхні випускники — це їхня репутація. А для кав’ярень це був неабиякий виклик — поставити за бар незрячу людину. Але всі зробили цей крок, і це змінює парадигму»
На прощання я ще раз питаю Настю про враження. Вона радіє, що капуоранж мені смакував, питає, чи красивий вийшов малюнок у лате-арті, і говорить, що в проєкту був єдиний побічний ефект: вона так полюбила смачну каву, що тепер, якщо вдома немає якісного зерна, п’є чай.
Рецепт капучино від Насті
- Приготувати еспресо або допіо — залежно від бажаного об’єму напою.
- Правильно спінити молоко, до однорідної, шовковистої мікропіни.
- Влити молоко в еспресо та намалювати сердечко (лате-арт).
- Після спінювання молока бариста стукають пітчером об робочу поверхню. Це не означає, що воли зляться. Вони просто хочуть отримати ідеальну текстуру.
Записала: Банько Марія
Фото: Дзвінка Пінчук
